У мене є той, кого я повинна захищати...
Автор: RizaHawkeye ака RinoaLeonhary
Назва: Освідчення
Пейрінг : Рой/Різа
Аніме: Full Metal Alchemist
Присвячено Охотник Себастьян, який підкинув мені цю ідею, ~Агацума Соби~, який підняв питання : "Чого це Мустанг не одружився ?", а також всім моїм друзям !
Різа розплющила очі, окинула кімнату поглядом і раптом наткнулась на щось незвичайне : на спинці крісла, де завжди „ночувала” її воєнна форма, тепер було щось біле... Щось так схоже на...
„Ні ! – дівчина похитала головою і зажмурилась. – Я ще сплю...”
Вона повільно підняла повіки – та ба ! Видиво не зникало. Навпаки, воно набирало чіткіших форм і тепер Різа точно могла сказати, що на спинці крісла висіла сукня. Біла, розшита бісером, весільна сукня.
„Я перевтомилась на роботі !” – лейтенант констатувала факт і впала на подушку.
Сумніви закралися в душу...
Саме цю сукню Різа бачила нещодавно у вітрині дорогого магазину, коли вони з Мустангом ходили вибирати йому пристойний костюм. І ще тоді вона подумала, що ніколи не здійсниться її найзаповітніша мрія – ніколи не настане день її власного весілля... коли вона зможе одягнути щось таке ж красиве, як і це плаття. „Проте ! – лейтенант скрупульозно підрахувала свої фінанси. – Проте, навіть, якщо такий день і прийде, у мене точно не буде грошей на таку дорогу сукню...”
І от тепер Різа сиділа на ліжку, нерозуміюче кліпала очима, а сукня – прекрасна, білосніжна, чарівна сукня все не зникала і не зникала, як повинні зникати сни після пробудження...
- Це чийсь невдалий жарт... – дівчина зітхнула, зістрибнула з ліжка і з твердим наміром збиратись на роботу, відчинила шафу.
Пусто.
Всі полички біли на місці, всі вішачки мирно висіли собі, але – без одягу.
Різа розсердилась :
- Це вже не смішно ! Де моя форма ?
Вона почала нишпорити по сіх закутках, проте звичних синіх штанів і куртки ніде не було. Зник і чорний гольф, і важкі воєнні черевики, навіть кобура з пістолетом зникла ! Добре, що була ще запасна... Залишилась лише спідня білизна і кілька літніх блузок.
Розгублена і сердита водночас лейтенант Хоукай припинила марні пошуки і раптом погляд її знову наткнувся на сукню. Різа обережно взяла в руки тонке шитво – тканина була дуже ніжна – і приклала до себе. В ту ж мить на її вустах з’явилась мрійлива тепла усмішка і вона краєм ока глянула в дзеркало : чи пасує ?
Сукня пасувала.
Це наштовхнуло дівчину на наступний крок : світло-блакитна піжама полетіла на ліжко, а Різа вже розправляла складки на платті, оглядаючи себе з ніг до голови. Воно було, наче по ній шите ! Вишиті бісером троянди виблискували на сонці, ховаючись в складках подолу, а тонке ажурне мереживо оторочувало корсет на талії...
- Краса-а... – дівчина розпливлась в щирій посмішці, коли помітила поруч з кріслом невелику коробочку, перев’язану рожевою стрічкою.
Відчуваючи дивне хвилювання, Різа зняла кришку з коробки... Всередині виявилась пара білих туфель, прикрашених такими ж білими трояндами з бісеру, як і сукня...
- Це вже не схоже на жарт... – лейтенант раптом замислилась... І справді : навіщо комусь купувати для неї дорогу весільну сукню і не менш дорогі туфлі, таємно підкладати все це, поки вона спить, при цьому не залишаючи їй іншого вибору, що вдягнути ?..
Підозріло...
Різа мимоволі кинула погляд на годинник і холодна хвиля миттєво накрила її :
- Робота ! Я спізнюсь на роботу !
Лейтенант розгублено озирнулась, тримаючи в руці туфлі, проте її форма і не думала з’являтись перед нею.
- Ну і як мене тепер прийти в Штаб – у цьому ? – Різа торкнулась рукою сукні. – І як тепер це пояснити Мустангу ?.. Хаяте !!!
Маленький чорний песик озвався бадьорим гавкотом на поклик своєї хазяйки і стрілою влетів в кімнату.
- Хаяте... – з твердим наміром посварити його за те, що він когось впустив вночі в її квартиру Різа схилилась до песика, проте глянула на нього і ледь не обімліла – на шиї хата була зав’язана рожева атласна стрічечка, до якої кріпився конвертик і маленький сріблястий ключик.
- Давайте поглянемо... – дівчина відкрила конвертик, дістала з нього лист і почала читати.
- О Боже... – вирвалось у неї, як тільки вона зрозуміла, чий це акуратний почерк.
„Лейтенанте Різо Хоукай ! У мене до вас доволі незвична просьба. Не наказ, а саме просьба. Візьміть, будь ласка, ключ, який знайдете на шиї Хаята, і прийдіть о сьомій вечора до Штабу. Рівно о сьомій. Вдягайте, що хочете, але я думаю, що вибір у вас невеликий )) Якщо ви не прийдете, я обіцяю більше не чіплятись до вас з подібними просьбами.
P.S. На Хаята не злись – він виконує моє спецдоручення.
P.P.S. Сьогодні я даю тобі вихідний – можеш не поспішати на роботу і гарненько все обдумати...”
Різа сіла просто на підлогу і випустила з рук лист. її серце стукотіло так шалено, як ніколи.
- Хаяте, це ж не жарт, правда ? – дівчина запитально подивилась на песика. - З того дня, як Полковник нарешті став Фюрером вже минуло два місяці, а його дурні жарти все не припиняються... Але ж це не може бути розіграшем ? Чи може ?..
Різа недовірливо торкнулась до сукні, наче боялась, що вона зараз зникне і сон закінчиться...
***
- Вже хвилина по сьомій... – лейтенант Хавок висунув голову з кущів.
- Сам знаю ! – Мустанг заскрипів зубами і стиснув кулаки так сильно, що кістки хруснули.
- Здається, новоспеченого Фюрера зігнорували ! – Джин тихо засміявся, але з кущів висунулась рука Фармана, схопила молодшого лейтенанта за комір і затягнула в імпровізований „спостережний пункт”.
- Тссс... – Фьюрі приклав палець до вуст. – Найголовніше пропустите...
„Дві хвилини по сьомій... – Рой Мустанг намагався, як завжди, бадьоро усміхатись, але відчував, що це у нього погано виходить. Кров пульсувала у венах. Розум відмовлявся сприймати об’єктивну реальність. А реальність була невблаганна – вона не прийшла… - І вона не прийде… Дарма я це все затіяв… Але ж… Різа… Хіба вона може не прийти ?”
Колишній Полковник, тепер уже Фюрера Мустанг до болю в очах вдивлявся в той кінець вулиці, звідки щоранку незмінно швидким впевненим кроком приходила до Штабу старший лейтенант Хоукай.
Минуло ще п’ятнадцять хвилин. З кущів почулося співчутливе зітхання Фьюрі і сміх Хавок : „Дарма ми вчора всі її речі виносили !” Мустанг відчув неймовірне бажання витягнути свою рукавчику і спалити тут все дотла.
- Різо… - він востаннє подивився в кінець вулиці, проте не побачив там нікого, тоді дістав з внутрішньої кишені маленьку срібну шкатулочку і вже намірявся жбурнути її куди-подалі, коли почув позаду крик :
- Фюрер !... Рой… Рой Мустанг !
Він блискавично озирнувся і побачив нарешті ту, кого так чекав…
Різа бігла, стискаючи в одній руці срібний ключик, а в іншій – туфлі. Її світле волосся розлетілось від швидкого бігу і сяяло у промінні призахідного сонця тим незвичайним золотом, наче сотні золотих леліток тремтіли поміж пасмами… Той чарівний блиск струменів з її карих очей, її ніжної посмішки, від неї самої – такої красивої в цій неймовірній білій сукні, а якій вона скидалась на ангела…
- Рой… Мустанг… - вона зупинилась, щоб перевести подих, і зніяковіло усміхнулась. – Вибачте за спізнення… Я… - дівчина кивнула на туфлі. – Я не розрахувала часу… Ходити на шпильках… це каторга !.. Вибачте…
Рой кашлянув, тоді пирхнув, а тоді розсміявся так щиро і щасливо, як не сміявся вже давно.
- Тримай ! – він простягнув срібну шкатулочку Різі і вона, секунду повагавшись, відкрила її ключиком.
Відкрила – і зблідла, як стіна.
- Що ? – перелякався Мустанг.
Наступної миті дівчина залилась рум’янцем і повернула шкатулочку Рою.
- Щось… не так ? – тепер він справді стривожився.
- І що ви скажете на своє виправдання ? – зі щасливими іскорками в очах спитала Різа, приховуючи посмішку.
- Виправдання, кажеш… - Рой усміхнувся у відповідь. – Колись давно, ще до мого переводу в Централ, твій дід запропонував мені одружитись з тобою… Жартома, звичайно… Але я сказав, що не будую таких далекоглядних планів, на що генерал Грумман відповів, що якось ти станеш дружиною Фюрера… Тепер я – Фюрер, Різо… Тис танеш моєю дружиною ?..
- Бінго ! – з кущів почувся крик Хавок, який тут же був заглушений, очевидно, кулаком Фармана.
Проте Різа не почула нічого. Сльози виступили в неї на очах, але вона не стала їх витирати – то були сльози щастя…
Дівчина акуратно поставила на бруківку мешти, взяла з рук Роя срібну шкатулку - з обручками – і поставила її поруч з туфлями, тоді витягнула з-за ажурного пояска револьвер і навела його на кущі :
- Хавок, Фарман, Фьюрі, Бреда ! Я знаю, що ви мене чуєте !.. Геть звідси !
- Так точно, мем ! – почулись поспішні кроки і всі четверо за секунду зникли з поля зору, себто з кущів ))
- А тепер… - Різа сховала револьвер, підійшла до Роя і обвила його шию руками. – Фюрере, ви самі напросились !
Різа Хоукай усміхнулась і прошепотіла :
- Я згодна ! А це вам за те, що вкрали мою форму…
І не чекаючи більше нічого, почала цілувати Мустанга…
Назва: Освідчення
Пейрінг : Рой/Різа
Аніме: Full Metal Alchemist
Присвячено Охотник Себастьян, який підкинув мені цю ідею, ~Агацума Соби~, який підняв питання : "Чого це Мустанг не одружився ?", а також всім моїм друзям !
Різа розплющила очі, окинула кімнату поглядом і раптом наткнулась на щось незвичайне : на спинці крісла, де завжди „ночувала” її воєнна форма, тепер було щось біле... Щось так схоже на...
„Ні ! – дівчина похитала головою і зажмурилась. – Я ще сплю...”
Вона повільно підняла повіки – та ба ! Видиво не зникало. Навпаки, воно набирало чіткіших форм і тепер Різа точно могла сказати, що на спинці крісла висіла сукня. Біла, розшита бісером, весільна сукня.
„Я перевтомилась на роботі !” – лейтенант констатувала факт і впала на подушку.
Сумніви закралися в душу...
Саме цю сукню Різа бачила нещодавно у вітрині дорогого магазину, коли вони з Мустангом ходили вибирати йому пристойний костюм. І ще тоді вона подумала, що ніколи не здійсниться її найзаповітніша мрія – ніколи не настане день її власного весілля... коли вона зможе одягнути щось таке ж красиве, як і це плаття. „Проте ! – лейтенант скрупульозно підрахувала свої фінанси. – Проте, навіть, якщо такий день і прийде, у мене точно не буде грошей на таку дорогу сукню...”
І от тепер Різа сиділа на ліжку, нерозуміюче кліпала очима, а сукня – прекрасна, білосніжна, чарівна сукня все не зникала і не зникала, як повинні зникати сни після пробудження...
- Це чийсь невдалий жарт... – дівчина зітхнула, зістрибнула з ліжка і з твердим наміром збиратись на роботу, відчинила шафу.
Пусто.
Всі полички біли на місці, всі вішачки мирно висіли собі, але – без одягу.
Різа розсердилась :
- Це вже не смішно ! Де моя форма ?
Вона почала нишпорити по сіх закутках, проте звичних синіх штанів і куртки ніде не було. Зник і чорний гольф, і важкі воєнні черевики, навіть кобура з пістолетом зникла ! Добре, що була ще запасна... Залишилась лише спідня білизна і кілька літніх блузок.
Розгублена і сердита водночас лейтенант Хоукай припинила марні пошуки і раптом погляд її знову наткнувся на сукню. Різа обережно взяла в руки тонке шитво – тканина була дуже ніжна – і приклала до себе. В ту ж мить на її вустах з’явилась мрійлива тепла усмішка і вона краєм ока глянула в дзеркало : чи пасує ?
Сукня пасувала.
Це наштовхнуло дівчину на наступний крок : світло-блакитна піжама полетіла на ліжко, а Різа вже розправляла складки на платті, оглядаючи себе з ніг до голови. Воно було, наче по ній шите ! Вишиті бісером троянди виблискували на сонці, ховаючись в складках подолу, а тонке ажурне мереживо оторочувало корсет на талії...
- Краса-а... – дівчина розпливлась в щирій посмішці, коли помітила поруч з кріслом невелику коробочку, перев’язану рожевою стрічкою.
Відчуваючи дивне хвилювання, Різа зняла кришку з коробки... Всередині виявилась пара білих туфель, прикрашених такими ж білими трояндами з бісеру, як і сукня...
- Це вже не схоже на жарт... – лейтенант раптом замислилась... І справді : навіщо комусь купувати для неї дорогу весільну сукню і не менш дорогі туфлі, таємно підкладати все це, поки вона спить, при цьому не залишаючи їй іншого вибору, що вдягнути ?..
Підозріло...
Різа мимоволі кинула погляд на годинник і холодна хвиля миттєво накрила її :
- Робота ! Я спізнюсь на роботу !
Лейтенант розгублено озирнулась, тримаючи в руці туфлі, проте її форма і не думала з’являтись перед нею.
- Ну і як мене тепер прийти в Штаб – у цьому ? – Різа торкнулась рукою сукні. – І як тепер це пояснити Мустангу ?.. Хаяте !!!
Маленький чорний песик озвався бадьорим гавкотом на поклик своєї хазяйки і стрілою влетів в кімнату.
- Хаяте... – з твердим наміром посварити його за те, що він когось впустив вночі в її квартиру Різа схилилась до песика, проте глянула на нього і ледь не обімліла – на шиї хата була зав’язана рожева атласна стрічечка, до якої кріпився конвертик і маленький сріблястий ключик.
- Давайте поглянемо... – дівчина відкрила конвертик, дістала з нього лист і почала читати.
- О Боже... – вирвалось у неї, як тільки вона зрозуміла, чий це акуратний почерк.
„Лейтенанте Різо Хоукай ! У мене до вас доволі незвична просьба. Не наказ, а саме просьба. Візьміть, будь ласка, ключ, який знайдете на шиї Хаята, і прийдіть о сьомій вечора до Штабу. Рівно о сьомій. Вдягайте, що хочете, але я думаю, що вибір у вас невеликий )) Якщо ви не прийдете, я обіцяю більше не чіплятись до вас з подібними просьбами.
P.S. На Хаята не злись – він виконує моє спецдоручення.
P.P.S. Сьогодні я даю тобі вихідний – можеш не поспішати на роботу і гарненько все обдумати...”
Різа сіла просто на підлогу і випустила з рук лист. її серце стукотіло так шалено, як ніколи.
- Хаяте, це ж не жарт, правда ? – дівчина запитально подивилась на песика. - З того дня, як Полковник нарешті став Фюрером вже минуло два місяці, а його дурні жарти все не припиняються... Але ж це не може бути розіграшем ? Чи може ?..
Різа недовірливо торкнулась до сукні, наче боялась, що вона зараз зникне і сон закінчиться...
***
- Вже хвилина по сьомій... – лейтенант Хавок висунув голову з кущів.
- Сам знаю ! – Мустанг заскрипів зубами і стиснув кулаки так сильно, що кістки хруснули.
- Здається, новоспеченого Фюрера зігнорували ! – Джин тихо засміявся, але з кущів висунулась рука Фармана, схопила молодшого лейтенанта за комір і затягнула в імпровізований „спостережний пункт”.
- Тссс... – Фьюрі приклав палець до вуст. – Найголовніше пропустите...
„Дві хвилини по сьомій... – Рой Мустанг намагався, як завжди, бадьоро усміхатись, але відчував, що це у нього погано виходить. Кров пульсувала у венах. Розум відмовлявся сприймати об’єктивну реальність. А реальність була невблаганна – вона не прийшла… - І вона не прийде… Дарма я це все затіяв… Але ж… Різа… Хіба вона може не прийти ?”
Колишній Полковник, тепер уже Фюрера Мустанг до болю в очах вдивлявся в той кінець вулиці, звідки щоранку незмінно швидким впевненим кроком приходила до Штабу старший лейтенант Хоукай.
Минуло ще п’ятнадцять хвилин. З кущів почулося співчутливе зітхання Фьюрі і сміх Хавок : „Дарма ми вчора всі її речі виносили !” Мустанг відчув неймовірне бажання витягнути свою рукавчику і спалити тут все дотла.
- Різо… - він востаннє подивився в кінець вулиці, проте не побачив там нікого, тоді дістав з внутрішньої кишені маленьку срібну шкатулочку і вже намірявся жбурнути її куди-подалі, коли почув позаду крик :
- Фюрер !... Рой… Рой Мустанг !
Він блискавично озирнувся і побачив нарешті ту, кого так чекав…
Різа бігла, стискаючи в одній руці срібний ключик, а в іншій – туфлі. Її світле волосся розлетілось від швидкого бігу і сяяло у промінні призахідного сонця тим незвичайним золотом, наче сотні золотих леліток тремтіли поміж пасмами… Той чарівний блиск струменів з її карих очей, її ніжної посмішки, від неї самої – такої красивої в цій неймовірній білій сукні, а якій вона скидалась на ангела…
- Рой… Мустанг… - вона зупинилась, щоб перевести подих, і зніяковіло усміхнулась. – Вибачте за спізнення… Я… - дівчина кивнула на туфлі. – Я не розрахувала часу… Ходити на шпильках… це каторга !.. Вибачте…
Рой кашлянув, тоді пирхнув, а тоді розсміявся так щиро і щасливо, як не сміявся вже давно.
- Тримай ! – він простягнув срібну шкатулочку Різі і вона, секунду повагавшись, відкрила її ключиком.
Відкрила – і зблідла, як стіна.
- Що ? – перелякався Мустанг.
Наступної миті дівчина залилась рум’янцем і повернула шкатулочку Рою.
- Щось… не так ? – тепер він справді стривожився.
- І що ви скажете на своє виправдання ? – зі щасливими іскорками в очах спитала Різа, приховуючи посмішку.
- Виправдання, кажеш… - Рой усміхнувся у відповідь. – Колись давно, ще до мого переводу в Централ, твій дід запропонував мені одружитись з тобою… Жартома, звичайно… Але я сказав, що не будую таких далекоглядних планів, на що генерал Грумман відповів, що якось ти станеш дружиною Фюрера… Тепер я – Фюрер, Різо… Тис танеш моєю дружиною ?..
- Бінго ! – з кущів почувся крик Хавок, який тут же був заглушений, очевидно, кулаком Фармана.
Проте Різа не почула нічого. Сльози виступили в неї на очах, але вона не стала їх витирати – то були сльози щастя…
Дівчина акуратно поставила на бруківку мешти, взяла з рук Роя срібну шкатулку - з обручками – і поставила її поруч з туфлями, тоді витягнула з-за ажурного пояска револьвер і навела його на кущі :
- Хавок, Фарман, Фьюрі, Бреда ! Я знаю, що ви мене чуєте !.. Геть звідси !
- Так точно, мем ! – почулись поспішні кроки і всі четверо за секунду зникли з поля зору, себто з кущів ))
- А тепер… - Різа сховала револьвер, підійшла до Роя і обвила його шию руками. – Фюрере, ви самі напросились !
Різа Хоукай усміхнулась і прошепотіла :
- Я згодна ! А це вам за те, що вкрали мою форму…
І не чекаючи більше нічого, почала цілувати Мустанга…
-
-
20.11.2007 в 15:48-
-
20.11.2007 в 16:01-
-
20.11.2007 в 18:41-
-
20.11.2007 в 20:09-
-
21.11.2007 в 05:41Лейтенант, это намёк?
-
-
21.11.2007 в 15:42~Агацума Соби~ Ну, переклад буде )) Надіюсь, тобі сподобаєтсья !
Кристиан Шварц ААА, привіт !!! *гомен, не в тему, просто давно тебе не чула, от і скучила!*
Лейтенант, это намёк? Ну... залежно з якого боку подивитися !.. А маєте щось проти ?
-
-
21.11.2007 в 16:06-
-
21.11.2007 в 16:26ничего против не имею
-
-
23.11.2007 в 01:25-
-
23.11.2007 в 15:05начало интригующее... Ну, є трохи... але то більше стьоб ))
*чекаємо на переклад від #Ed Elric#))*
-
-
23.01.2011 в 23:41мне понравился, автор, спасибо ^^
-
-
28.06.2011 в 02:18З.І. дуже рада бачити фіки на улюблений пейрінг українською мовою))
Вам би бету... але це так, прискіпливість як проф.хвороба))))