Я Эрик. И я не хочу ничего решать. Я хочу бадлон.
понедельник, 07 января 2008
У мене є той, кого я повинна захищати...
Автор : RizaHawkeye aka RinoaLeonhary
Назва : Різдво без Нього...
Присвячено найкращому у світі форуму www.fma.borda.ru та [J]Flame of Amestr[/J]is
Різдвяний вечір видався холодним... Іскристий сніг кружляв у повітрі, ліхтарики на вікнах яскраво сяяли... Джин та Дженні Хавок поспішно підійшли до будиночка, прикрашеного гірляндами, і натиснули на кнопку дзвінка.
- О, проходьте ! – світловолоса дівчина відчинила двері. – Всі уже у вітальні, тільки мама ще допомагає місіс Мустанг на кухні...
- Як справи у коледжі, Елісіє ? – усміхнулась Дженні, знімаючи пальто. – Мабуть, маєш багато прихильників !
- Ну що ви, місіс Хавок ! Я зараз почервонію ! – Елісія Хьюз крутнулась на місці і прожогом вилетіла з коридору. Десь уже чувся її крик : - Ма-ам, всі прийшли !
- Мила дівчинка ! – Дженні усміхнулась до чоловіка.
- Так, вся в батька... – Хавок кивнув. – Ходімо !
...У вітальні горіла всіма барвами веселки святкова ялинка, навколо якої бігав Армстронг, а на його плечах сидів чорнявий хлопчисько років дев’яти і кричав :
- Уррра ! Я лечу !
- Маес, тепер моя черга ! Ану злазь ! – маленька дівчинка зі сліпуче-золотим волоссям перегородила дорогу Армстронгу та його вершнику і рішуче склала руки на грудях. – Маес Мустанг, я до вас звертаюсь !
- Ну Крі-іс ! – хлопець благально подивився на сестру.
На допомогу прийшла Марія Росс... ой, вибачте, тепер уже Марія Брош, яка обережно взяла дівчинку на руки і прошепотіла:
- Крісточко, чому б нам не піти та не подивитись, чи мама уже приготувала пиріг ?
- Йдемо ! – відповіла мала командирським голосом і показала рукою до кухні. – Туди !
- Так точно ! – Марія на мить нап’ялила серйозний вираз обличчя, від чого всі присутні дружно розсміялись, та вийшла з дівчинкою на кухню.
- О, Хавок ! – Армстронг потиснув руку другу, наче не помічаючи, що у Джина кістки хруснули.
- Давно не бачились, пане Фюрер ! – Хавок потер руку і кивнув чорнявому хлопчику. – Привіт, Маес !
- Називайте мене Маес Мустанг !..– хлопчисько спритно зістрибнув з плечей Армстронга і подав руку Джину. – Маес Мустанг ! А ще краще Фюрер Мустанг ! Я ж скоро стану Фюрером !
Сміх та розмови на мить притихли і всі погляди повернулись до чорнявого малого.
- Що, не вірите ? – з викликом спитав він.
Проте в його блискучих чорних очах була така впевненість і віра, що ніхто не посмів йому заперечити.
- Викапаний батько ! – похитала головою Шеска.
- Такий же впертий і самовпевнений... – тихо сказав хтось і бібліотекарка помітила Різу, що стояла, притулившись до одвірка.
- Місіс Мустанг, всі в зборі ! – Елісія „відрапортувала” і сіла за стіл.
Погляд Різи повільно окинув кімнату, спиняючись на обличчях гостей – прийшли усі давні друзі родини – Хьюзи, Армстронги, Хавоки, прийшов Фарман з нареченою, Бреда, Ден і Марія Брош, навіть Шеска, а Фьюрі зателефонував, що залишиться цього року вдома, бо у його малої раптово піднялася температура.
- Мам, мам ! – Кріста підбігла до Різи. – Можна вже починати ? Можна ? Я так хочу спробувати твій фірмовий пиріг !
- І ми не відмовимось ! – закивали усі.
- Добре... – зітхнула втомлено жінка. – Місіс Хьюз... всі вирішили починати...
- О, чудово ! – почувся голос з кухні. – Я вже іду !
- Маес, Крісто, сідайте ! – Різа погладила сина та дочку по голові.
- Так точно ! – в один голос вигукнули вони і примостились на диванчику.
- А у вас, як завжди, залізна дисципліна ! – підморгнув Хавок.
- Звичайно... Зразу помітно, що уся родина воєнні !
- Готово... – місіс Хьюз зайшла до вітальні, несучи великий піднос з якоюсь вишуканою стравою. – Еліс, допоможи мені десь його поставити !
- Зараз ! – Елісія миттю зірвалась з крісла і швидко попереставляла тарілки, миски та фужерчики, щоб звільнити місце для підноса.
- Я вам така вдячна... – сумно усміхнулась Різа до місіс Хьюз з дочкою. – Якби не ви, боюсь цьогорічної вечері не було би... Я сама не змогла б приготувати стільки смакоти... – жінка опустила голову, проте тут же підняла її і на зблідлому обличчі не було більше ні тіні смутку. Жінка різким рухом відкинула довге золотисте волосся. – Ну що ж, давайте попросимо Бога, щоб благословив цю святкову трапезу і всіх... всіх... – вона раптом почала затинатись, проте стисла кулаки, непомітно для інших, і продовжила ще енергійніше. – ... і всіх, хто зібрався тут сьогодні ! І попросимо Бога, щоб ми зібрались в такому ж складі і наступного року і ніхто... ніхто... ніхто більше... вибачте мене... – голос Різи затремтів і вона сіла на крісло, судомно стискаючи кулаки.
- Попросимо, щоб ніхто більше нас не покидав ! – закінчив Армстронг. – Амінь.
- Амінь... – шепнула Різа.
- Амінь, - поважно кивнув Маес.
- Амінь ! – вигукнула Кріста, яка ще не до кінця розуміла значення цього слова.
- Амінь... – повтори усі.
Дивна, зовсім невесела атмосфера повисла у кімнаті.
- Пригощайтесь, дорогі гості ! – Різа силувано засміялась, проте сама не доторкнулась до їжі.
Шеска і Марія обмінялись багатозначними поглядами.
- Гей, чого це ви всі такі сумні ! – Армстронг силкувався підняти настрій гостям, відкриваючи вино. – Сьогодні ж Різдво ! Хавок, передай мені бокали !..
...Вино зробило своє – скоро усі сиділи уже жваво розмовляючи та хвалячи страви господині. Хавок і Фарман сперечались із запалом про те, хто з них швидше отримає підвищення, Армстронг розчарував обох, повідомивши, що підвищить спочатку Фьюрі. Марія і Шеска розповідали нареченій Фармана про важкість і небезпеку служби в армії, від чого бідна дівчина ледь не передумала одружуватись з ним, проте Дженні Хавок трохи заспокоїла її, бо сама почувалась так само до того, як побралась з Джином. Елісія бавилась з Маесом і Крістою. Місіс Хьюз розповідала Різі якісь рецепти, жаліючись водночас на оцінки дочки... Вечір минав весело...
Коли минула дев’ята, господиня дому раптово погасила світло і загадковим голосом повідомила :
- А тепер, традиційно, - феєрверки !
- Феєрверки ! Феєрверки ! – скандували в один голос Маес і Кріста.
Всі завмерли в очікуванні... Сльоза беззвучно упала на килим. В темряві ніхто її не помітив. Різа так само беззвучно витерла очі рукавом і шепнула ледь чутно :
- Потрібні сірники... Феєрверки треба запалити... запалити... сірниками... – вона озирнулась на гостей якось розгублено.
- Давайте я ! - Хавок дістав сірники з нагрудної кишені – у кого, у кого, а у нього вони були завжди, і вийшов на веранду, де стояла коробка з феєрверками.
Маленький вогник спалахнув у пітьмі і тут...
- Вогонь !
- Вогняний алхімік ! – Маес і Кріста вистрибнули на веранду і збили Хавока з ніг.
- Ви - наш тато ? – очима повними довіри дівчинка глянула на Джина.
- Е-е-е.... ну... - сірник в його руках погас.
- Не мели дурниць ! – Маес легенько штовхнув сестру. – Наш тато зовсім інший !
- Тобі пощастило, що ти його пам’ятаєш ! – майже плачучи, Кріста підбігла до матері і обхопила її ноги – вище не досягала ще.
- Ма-ам, він мене ображає ! Я не хочу феєрверку.... Я нічого не хочу...
- Я піду вкладу її спати... – Різа вибачилась перед гостями, взяла дочку на руки і вийшла з вітальні.
- Мабуть, нам вже пора іти... – Фарман глянув на годинник.
- І нам... - зітхнув Хавок, ховаючи коробку сірників.
- Хм... я допоможу з посудом ! – Марія зняла святковий піджак, закотила рукави блузки і почала збирати тарілки зі столу. Елісія і Шеска кинулись допомагати їй...
***
- Розповісти тобі казку ? – Різа провела рукою по золотавому волоссю дочки.
- Та-ак ! – Кріста вмостилась зручно на великій подушці і підмостила долоньку під голову, налаштувавшись слухати.
- Добре... Сьогодні я розкажу тобі... – Різа загадково стишила голос.
- Про кого ? – карі оченята Крісти загорілись цікавістю.
- Про чоловіка, який носив у серці найясніший і найтепліший вогонь...
- І його не пекло ? – здивувалась дівчинка, керуючись своєю дитячою логікою.
- О так... йому іноді було дуже боляче... від того, що відбувалось в його рідній країні...
- Щось погане ?
- Так... дуже погане... – голос Різи ледь здригнувся. Картини минулого стали в неї перед очима. – Але чоловік не здавався... Він боровся заради своєї мети ! У нього була підтримка – команда друзів і жінка... яку він любив, хоч майже ніколи не говорив цього.
- Чому ? – перебила Кріста, вдивляючись в материні очі. – Чому ? Чому-у ?
- Бо вона розуміла все без слів... – очі Різи засяяли дивним теплом. – Проте одного разу він все-таки сказав ці чарівні слова...
- Чарівні... – задумано протягнула дівчинка. – Які ?
- Я кохаю тебе...
Обличчя золотоволосої жінки просвітліло – здавалось, що вона ледь-ледь сяє зсередини.
- Розказуй далі... – шепнула Кріста, виводячи матір із задуми.
- То був такий же холодний зимовий вечір перед Різдвом... Падав сніг... Мело... Ми повертались з завдання... Він вів машину, бо я... бо вона була важко поранена... Тому машину вів він... – повільно, наче смакуючи кожне слово, говорила Різа. Її погляд був відстороненим – вона, здавалось, зараз була там, у тій машині... того вечора... – Він кричав, дуже кричав...
- Кричав ? – зіщулилась дівчинка. – Це невиховано !
- Так, але я... тобто, вона вмирала... Через дурницю. Він не хотів цього допустити от і кричав... А потім раптово зупинив машину – посеред вулиці – зітхнув і так, наче між іншим : „Я кохаю тебе...” Її врятували. А потім вони одружились... А згодом його призначили Фюрером...
- Як дядька Армстронга ! – заплескала в долоні дочка.
- Так... так само... А потім в них народився син Маес, а через чотири роки – дівчинка Кріста.
- Як ми з Маесом ! – засміялась мала.
- Так... точно... – наче не помічаючи „співпадіння”, Різа розповідала далі :
- ...Він дуже любив свою дружину і дітей і запалював їм феєрверки кожного Різдва, бо ж він знав секрет вогняної алхімії...Але Фюрер, який так прагнув щастя для всіх, мав багато ворогів.
- Ворогів ? – насупилась Кріста. – Він хіба був поганим ?
- Ні ! Він був найдобрішим на світі ! Звичайно, ідеальних людей не буває – той чоловік теж не був ідеальним, але коли йшлося про важливі речі, то сміливішого за нього неможливо було знайти. Він був надзвичайним... Він хотів принести мир... і вороги не дали йому цього зробити...
- Мамо... Чому ти плачеш ? – дитячі долоньки торкнулися обличчя матері і витерли сльози.
- Я не плачу... Я не плачу, я просто згадала дещо... Вони – вороги – викрали його дітей... І згодилися обміняти... на його життя... – голос Різи втратив м’якість. – Він придумав план, щоб перемогти, виконуючи умови викрадачів. Все мало вдатись ідеально, але випадковість і вона – та жінка, яку він любив... я... не встигла допомогти... І його вбили єдиним пострілом...
- Вбили... – Кріста раптом схлипнула і маленькою рукою схопила маму за рукав : - А як його звали ?
- Рой Мустанг. Полум’яний алхімік ! – почувся позаду голос.
- Маес ! – вигукнула Різа з несподіванки.
- Я прийшов сказати, що гості розійшлись... Місіс Хьюз та Елісія миють посуд. Я йду спати. І... – хлопець підійшов до вікна. – я хочу сказати, що в загибелі Фюрера не було вини тої жінки...
- Маес... – Різа зітхнула.
- Я йду спати ! – хлопець впав на ліжко. – Бувай, Крісто ! Бувай, мамо !
- Бувай ! – позіхнула мала.
- Бувайте... – Різа погасила світло, тихо закрила двері і спустилась по сходах у вітальню. Там чекали уже місіс Хьюз і Елісія.
- Різочко, ми все прибрали ! Хотіли попрощатись...
- Дякую вам дуже ! – жінка міцно обійняла обох. – Вибачте, що я так розклеїлась сьогодні... Це перше Різдво без нього... – вона відвела погляд убік.
- Розумію... Я теж довго не могла відійти після того, як Маес... Але у мене є Елісія ! – місіс Хьюз підморгнула. – Клянусь, в коледжі хлопці уже не дають їй проходу, а вона – кулаком в ніч і крапка !
- Мамо !
- Мовчу-мовчу !
Жінки розсміялась, кивнула Різі і вони з дочкою пішли додому...
„Треба прибрати з веранди феєрверки. І піти на цвинтар... – Різа кинула погляд на годинник. – 23:59... Завтра...”
Вона раптом відчула нестерпну втому і буквально впала на крісло біля каміна.
„Усе... завтра... Щасливого Різдва, Рой ! Я люблю тебе...” – очі її спинились на фотографії, що висіла над каміном – сім'я Мустангів ще в повному складі, в день п’ятиріччя Крісти... так недавно... „Щасливі... були...” – жінка заплющила очі.
За вікном іскрився сніг. Тоненьке місячне проміння лягало на кучугури, на дерева й будинки...
***
Мела хурделиця... Пориви вітру стукали в шибки, а фари вихоплювали з пітьми лише шматочок засніженої дороги... Авто летіло на шаленій швидкості. Водій зціпив зуби, не помічаючи, що прокусив губу і кров крапає на роздерту білу сорочку. Блискавичний погляд на заднє сидіння :
- Лейтенанте ?
- Я тут... – слабке і ледь чутне.
- Ти дурна ! Ти неймовірно дурна ! – закричав шофер. – Як можна було так підставитись ?! Я ж казав – не треба мене прикривати, сам справлюсь ! Так ні...
- Вибачте...
Мовчанка.
- Лейтенанте, говоріть зі мною !
- Не варто... – шепіт. – На додачу я страшенно хочу спати... і...
- ГОВОРИ ЗІ МНОЮ, РІЗО ! – гаркнув Полковник. – Не смій засинати !
- Визнайте, що це факт... – слабкий холодний голос із заднього сидіння здригнувся. – Я не доживу до приїзду в госпіталь...
- Слухай ! – Рой раптом різко зупинив авто. Секунда мовчання. – Я кохаю тебе !.. Але якщо ти ще хоч раз заїкнешся, що не доживеш до госпіталю, обіцяю, що уб’ю тебе власноручно ! Краще запам’ятай це !..
І машина далі полетіла крізь ніч... крізь холод...
***
Різа спала, скрутившись в кріслі біля каміна. Обличчя її було сумне, неспокійне... невимовна туга застигла на ньому – туга, яку вона так старалась придушити в собі, не показуючи нікому, і тільки дві великі сльози тремтіли на кінчиках вій, а губи шепотіли чиєсь ім'я – таке близьке і рідне, і в той же час – таке далеке і холодне, як і зорі в небесах.
- Рой... Рой Мустанг...
...І десь далеко – по той бік життя і смерті, за тими Воротами, які перейшов він, щоб жили Маес і Кріста, десь там – Різа вірила – він чекає на неї... І промовляє – нехай самими пронизливо чорними очима – промовляє її ім'я... Так само любляче, так само пристрасно... бо має лише одного такого старшого лейтенанта... Клявся ж – у радості і в горі... в житті і у смерті... будемо разом...
- Будемо... – шепоче золотоволоса жінка, прагнучи прогнати порожнечу із свого серця. – Будемо...
Їй сниться щось... Щось із тих далеких часів, коли вони були поруч щосекунди... Нехай весь світ був полем битви... але ж разом...
І усмішка причаїлась в кутиках її губ... і вже не сльози горя – сльози щастя крапають з очей. Руки в нестямі прагнуть обійняти когось, але ловлять лише повітря. І знову судомно стискаються... А незрима тінь зіткана з місячного проміння нахиляється над сплячою і нечутно цілує її зблідлі щоки.
„Дурненька... – ніжно усміхається Рой і гладить її волосся. – Я ж завжди з тобою !...”
Назва : Різдво без Нього...
Присвячено найкращому у світі форуму www.fma.borda.ru та [J]Flame of Amestr[/J]is
Різдвяний вечір видався холодним... Іскристий сніг кружляв у повітрі, ліхтарики на вікнах яскраво сяяли... Джин та Дженні Хавок поспішно підійшли до будиночка, прикрашеного гірляндами, і натиснули на кнопку дзвінка.
- О, проходьте ! – світловолоса дівчина відчинила двері. – Всі уже у вітальні, тільки мама ще допомагає місіс Мустанг на кухні...
- Як справи у коледжі, Елісіє ? – усміхнулась Дженні, знімаючи пальто. – Мабуть, маєш багато прихильників !
- Ну що ви, місіс Хавок ! Я зараз почервонію ! – Елісія Хьюз крутнулась на місці і прожогом вилетіла з коридору. Десь уже чувся її крик : - Ма-ам, всі прийшли !
- Мила дівчинка ! – Дженні усміхнулась до чоловіка.
- Так, вся в батька... – Хавок кивнув. – Ходімо !
...У вітальні горіла всіма барвами веселки святкова ялинка, навколо якої бігав Армстронг, а на його плечах сидів чорнявий хлопчисько років дев’яти і кричав :
- Уррра ! Я лечу !
- Маес, тепер моя черга ! Ану злазь ! – маленька дівчинка зі сліпуче-золотим волоссям перегородила дорогу Армстронгу та його вершнику і рішуче склала руки на грудях. – Маес Мустанг, я до вас звертаюсь !
- Ну Крі-іс ! – хлопець благально подивився на сестру.
На допомогу прийшла Марія Росс... ой, вибачте, тепер уже Марія Брош, яка обережно взяла дівчинку на руки і прошепотіла:
- Крісточко, чому б нам не піти та не подивитись, чи мама уже приготувала пиріг ?
- Йдемо ! – відповіла мала командирським голосом і показала рукою до кухні. – Туди !
- Так точно ! – Марія на мить нап’ялила серйозний вираз обличчя, від чого всі присутні дружно розсміялись, та вийшла з дівчинкою на кухню.
- О, Хавок ! – Армстронг потиснув руку другу, наче не помічаючи, що у Джина кістки хруснули.
- Давно не бачились, пане Фюрер ! – Хавок потер руку і кивнув чорнявому хлопчику. – Привіт, Маес !
- Називайте мене Маес Мустанг !..– хлопчисько спритно зістрибнув з плечей Армстронга і подав руку Джину. – Маес Мустанг ! А ще краще Фюрер Мустанг ! Я ж скоро стану Фюрером !
Сміх та розмови на мить притихли і всі погляди повернулись до чорнявого малого.
- Що, не вірите ? – з викликом спитав він.
Проте в його блискучих чорних очах була така впевненість і віра, що ніхто не посмів йому заперечити.
- Викапаний батько ! – похитала головою Шеска.
- Такий же впертий і самовпевнений... – тихо сказав хтось і бібліотекарка помітила Різу, що стояла, притулившись до одвірка.
- Місіс Мустанг, всі в зборі ! – Елісія „відрапортувала” і сіла за стіл.
Погляд Різи повільно окинув кімнату, спиняючись на обличчях гостей – прийшли усі давні друзі родини – Хьюзи, Армстронги, Хавоки, прийшов Фарман з нареченою, Бреда, Ден і Марія Брош, навіть Шеска, а Фьюрі зателефонував, що залишиться цього року вдома, бо у його малої раптово піднялася температура.
- Мам, мам ! – Кріста підбігла до Різи. – Можна вже починати ? Можна ? Я так хочу спробувати твій фірмовий пиріг !
- І ми не відмовимось ! – закивали усі.
- Добре... – зітхнула втомлено жінка. – Місіс Хьюз... всі вирішили починати...
- О, чудово ! – почувся голос з кухні. – Я вже іду !
- Маес, Крісто, сідайте ! – Різа погладила сина та дочку по голові.
- Так точно ! – в один голос вигукнули вони і примостились на диванчику.
- А у вас, як завжди, залізна дисципліна ! – підморгнув Хавок.
- Звичайно... Зразу помітно, що уся родина воєнні !
- Готово... – місіс Хьюз зайшла до вітальні, несучи великий піднос з якоюсь вишуканою стравою. – Еліс, допоможи мені десь його поставити !
- Зараз ! – Елісія миттю зірвалась з крісла і швидко попереставляла тарілки, миски та фужерчики, щоб звільнити місце для підноса.
- Я вам така вдячна... – сумно усміхнулась Різа до місіс Хьюз з дочкою. – Якби не ви, боюсь цьогорічної вечері не було би... Я сама не змогла б приготувати стільки смакоти... – жінка опустила голову, проте тут же підняла її і на зблідлому обличчі не було більше ні тіні смутку. Жінка різким рухом відкинула довге золотисте волосся. – Ну що ж, давайте попросимо Бога, щоб благословив цю святкову трапезу і всіх... всіх... – вона раптом почала затинатись, проте стисла кулаки, непомітно для інших, і продовжила ще енергійніше. – ... і всіх, хто зібрався тут сьогодні ! І попросимо Бога, щоб ми зібрались в такому ж складі і наступного року і ніхто... ніхто... ніхто більше... вибачте мене... – голос Різи затремтів і вона сіла на крісло, судомно стискаючи кулаки.
- Попросимо, щоб ніхто більше нас не покидав ! – закінчив Армстронг. – Амінь.
- Амінь... – шепнула Різа.
- Амінь, - поважно кивнув Маес.
- Амінь ! – вигукнула Кріста, яка ще не до кінця розуміла значення цього слова.
- Амінь... – повтори усі.
Дивна, зовсім невесела атмосфера повисла у кімнаті.
- Пригощайтесь, дорогі гості ! – Різа силувано засміялась, проте сама не доторкнулась до їжі.
Шеска і Марія обмінялись багатозначними поглядами.
- Гей, чого це ви всі такі сумні ! – Армстронг силкувався підняти настрій гостям, відкриваючи вино. – Сьогодні ж Різдво ! Хавок, передай мені бокали !..
...Вино зробило своє – скоро усі сиділи уже жваво розмовляючи та хвалячи страви господині. Хавок і Фарман сперечались із запалом про те, хто з них швидше отримає підвищення, Армстронг розчарував обох, повідомивши, що підвищить спочатку Фьюрі. Марія і Шеска розповідали нареченій Фармана про важкість і небезпеку служби в армії, від чого бідна дівчина ледь не передумала одружуватись з ним, проте Дженні Хавок трохи заспокоїла її, бо сама почувалась так само до того, як побралась з Джином. Елісія бавилась з Маесом і Крістою. Місіс Хьюз розповідала Різі якісь рецепти, жаліючись водночас на оцінки дочки... Вечір минав весело...
Коли минула дев’ята, господиня дому раптово погасила світло і загадковим голосом повідомила :
- А тепер, традиційно, - феєрверки !
- Феєрверки ! Феєрверки ! – скандували в один голос Маес і Кріста.
Всі завмерли в очікуванні... Сльоза беззвучно упала на килим. В темряві ніхто її не помітив. Різа так само беззвучно витерла очі рукавом і шепнула ледь чутно :
- Потрібні сірники... Феєрверки треба запалити... запалити... сірниками... – вона озирнулась на гостей якось розгублено.
- Давайте я ! - Хавок дістав сірники з нагрудної кишені – у кого, у кого, а у нього вони були завжди, і вийшов на веранду, де стояла коробка з феєрверками.
Маленький вогник спалахнув у пітьмі і тут...
- Вогонь !
- Вогняний алхімік ! – Маес і Кріста вистрибнули на веранду і збили Хавока з ніг.
- Ви - наш тато ? – очима повними довіри дівчинка глянула на Джина.
- Е-е-е.... ну... - сірник в його руках погас.
- Не мели дурниць ! – Маес легенько штовхнув сестру. – Наш тато зовсім інший !
- Тобі пощастило, що ти його пам’ятаєш ! – майже плачучи, Кріста підбігла до матері і обхопила її ноги – вище не досягала ще.
- Ма-ам, він мене ображає ! Я не хочу феєрверку.... Я нічого не хочу...
- Я піду вкладу її спати... – Різа вибачилась перед гостями, взяла дочку на руки і вийшла з вітальні.
- Мабуть, нам вже пора іти... – Фарман глянув на годинник.
- І нам... - зітхнув Хавок, ховаючи коробку сірників.
- Хм... я допоможу з посудом ! – Марія зняла святковий піджак, закотила рукави блузки і почала збирати тарілки зі столу. Елісія і Шеска кинулись допомагати їй...
***
- Розповісти тобі казку ? – Різа провела рукою по золотавому волоссю дочки.
- Та-ак ! – Кріста вмостилась зручно на великій подушці і підмостила долоньку під голову, налаштувавшись слухати.
- Добре... Сьогодні я розкажу тобі... – Різа загадково стишила голос.
- Про кого ? – карі оченята Крісти загорілись цікавістю.
- Про чоловіка, який носив у серці найясніший і найтепліший вогонь...
- І його не пекло ? – здивувалась дівчинка, керуючись своєю дитячою логікою.
- О так... йому іноді було дуже боляче... від того, що відбувалось в його рідній країні...
- Щось погане ?
- Так... дуже погане... – голос Різи ледь здригнувся. Картини минулого стали в неї перед очима. – Але чоловік не здавався... Він боровся заради своєї мети ! У нього була підтримка – команда друзів і жінка... яку він любив, хоч майже ніколи не говорив цього.
- Чому ? – перебила Кріста, вдивляючись в материні очі. – Чому ? Чому-у ?
- Бо вона розуміла все без слів... – очі Різи засяяли дивним теплом. – Проте одного разу він все-таки сказав ці чарівні слова...
- Чарівні... – задумано протягнула дівчинка. – Які ?
- Я кохаю тебе...
Обличчя золотоволосої жінки просвітліло – здавалось, що вона ледь-ледь сяє зсередини.
- Розказуй далі... – шепнула Кріста, виводячи матір із задуми.
- То був такий же холодний зимовий вечір перед Різдвом... Падав сніг... Мело... Ми повертались з завдання... Він вів машину, бо я... бо вона була важко поранена... Тому машину вів він... – повільно, наче смакуючи кожне слово, говорила Різа. Її погляд був відстороненим – вона, здавалось, зараз була там, у тій машині... того вечора... – Він кричав, дуже кричав...
- Кричав ? – зіщулилась дівчинка. – Це невиховано !
- Так, але я... тобто, вона вмирала... Через дурницю. Він не хотів цього допустити от і кричав... А потім раптово зупинив машину – посеред вулиці – зітхнув і так, наче між іншим : „Я кохаю тебе...” Її врятували. А потім вони одружились... А згодом його призначили Фюрером...
- Як дядька Армстронга ! – заплескала в долоні дочка.
- Так... так само... А потім в них народився син Маес, а через чотири роки – дівчинка Кріста.
- Як ми з Маесом ! – засміялась мала.
- Так... точно... – наче не помічаючи „співпадіння”, Різа розповідала далі :
- ...Він дуже любив свою дружину і дітей і запалював їм феєрверки кожного Різдва, бо ж він знав секрет вогняної алхімії...Але Фюрер, який так прагнув щастя для всіх, мав багато ворогів.
- Ворогів ? – насупилась Кріста. – Він хіба був поганим ?
- Ні ! Він був найдобрішим на світі ! Звичайно, ідеальних людей не буває – той чоловік теж не був ідеальним, але коли йшлося про важливі речі, то сміливішого за нього неможливо було знайти. Він був надзвичайним... Він хотів принести мир... і вороги не дали йому цього зробити...
- Мамо... Чому ти плачеш ? – дитячі долоньки торкнулися обличчя матері і витерли сльози.
- Я не плачу... Я не плачу, я просто згадала дещо... Вони – вороги – викрали його дітей... І згодилися обміняти... на його життя... – голос Різи втратив м’якість. – Він придумав план, щоб перемогти, виконуючи умови викрадачів. Все мало вдатись ідеально, але випадковість і вона – та жінка, яку він любив... я... не встигла допомогти... І його вбили єдиним пострілом...
- Вбили... – Кріста раптом схлипнула і маленькою рукою схопила маму за рукав : - А як його звали ?
- Рой Мустанг. Полум’яний алхімік ! – почувся позаду голос.
- Маес ! – вигукнула Різа з несподіванки.
- Я прийшов сказати, що гості розійшлись... Місіс Хьюз та Елісія миють посуд. Я йду спати. І... – хлопець підійшов до вікна. – я хочу сказати, що в загибелі Фюрера не було вини тої жінки...
- Маес... – Різа зітхнула.
- Я йду спати ! – хлопець впав на ліжко. – Бувай, Крісто ! Бувай, мамо !
- Бувай ! – позіхнула мала.
- Бувайте... – Різа погасила світло, тихо закрила двері і спустилась по сходах у вітальню. Там чекали уже місіс Хьюз і Елісія.
- Різочко, ми все прибрали ! Хотіли попрощатись...
- Дякую вам дуже ! – жінка міцно обійняла обох. – Вибачте, що я так розклеїлась сьогодні... Це перше Різдво без нього... – вона відвела погляд убік.
- Розумію... Я теж довго не могла відійти після того, як Маес... Але у мене є Елісія ! – місіс Хьюз підморгнула. – Клянусь, в коледжі хлопці уже не дають їй проходу, а вона – кулаком в ніч і крапка !
- Мамо !
- Мовчу-мовчу !
Жінки розсміялась, кивнула Різі і вони з дочкою пішли додому...
„Треба прибрати з веранди феєрверки. І піти на цвинтар... – Різа кинула погляд на годинник. – 23:59... Завтра...”
Вона раптом відчула нестерпну втому і буквально впала на крісло біля каміна.
„Усе... завтра... Щасливого Різдва, Рой ! Я люблю тебе...” – очі її спинились на фотографії, що висіла над каміном – сім'я Мустангів ще в повному складі, в день п’ятиріччя Крісти... так недавно... „Щасливі... були...” – жінка заплющила очі.
За вікном іскрився сніг. Тоненьке місячне проміння лягало на кучугури, на дерева й будинки...
***
Мела хурделиця... Пориви вітру стукали в шибки, а фари вихоплювали з пітьми лише шматочок засніженої дороги... Авто летіло на шаленій швидкості. Водій зціпив зуби, не помічаючи, що прокусив губу і кров крапає на роздерту білу сорочку. Блискавичний погляд на заднє сидіння :
- Лейтенанте ?
- Я тут... – слабке і ледь чутне.
- Ти дурна ! Ти неймовірно дурна ! – закричав шофер. – Як можна було так підставитись ?! Я ж казав – не треба мене прикривати, сам справлюсь ! Так ні...
- Вибачте...
Мовчанка.
- Лейтенанте, говоріть зі мною !
- Не варто... – шепіт. – На додачу я страшенно хочу спати... і...
- ГОВОРИ ЗІ МНОЮ, РІЗО ! – гаркнув Полковник. – Не смій засинати !
- Визнайте, що це факт... – слабкий холодний голос із заднього сидіння здригнувся. – Я не доживу до приїзду в госпіталь...
- Слухай ! – Рой раптом різко зупинив авто. Секунда мовчання. – Я кохаю тебе !.. Але якщо ти ще хоч раз заїкнешся, що не доживеш до госпіталю, обіцяю, що уб’ю тебе власноручно ! Краще запам’ятай це !..
І машина далі полетіла крізь ніч... крізь холод...
***
Різа спала, скрутившись в кріслі біля каміна. Обличчя її було сумне, неспокійне... невимовна туга застигла на ньому – туга, яку вона так старалась придушити в собі, не показуючи нікому, і тільки дві великі сльози тремтіли на кінчиках вій, а губи шепотіли чиєсь ім'я – таке близьке і рідне, і в той же час – таке далеке і холодне, як і зорі в небесах.
- Рой... Рой Мустанг...
...І десь далеко – по той бік життя і смерті, за тими Воротами, які перейшов він, щоб жили Маес і Кріста, десь там – Різа вірила – він чекає на неї... І промовляє – нехай самими пронизливо чорними очима – промовляє її ім'я... Так само любляче, так само пристрасно... бо має лише одного такого старшого лейтенанта... Клявся ж – у радості і в горі... в житті і у смерті... будемо разом...
- Будемо... – шепоче золотоволоса жінка, прагнучи прогнати порожнечу із свого серця. – Будемо...
Їй сниться щось... Щось із тих далеких часів, коли вони були поруч щосекунди... Нехай весь світ був полем битви... але ж разом...
І усмішка причаїлась в кутиках її губ... і вже не сльози горя – сльози щастя крапають з очей. Руки в нестямі прагнуть обійняти когось, але ловлять лише повітря. І знову судомно стискаються... А незрима тінь зіткана з місячного проміння нахиляється над сплячою і нечутно цілує її зблідлі щоки.
„Дурненька... – ніжно усміхається Рой і гладить її волосся. – Я ж завжди з тобою !...”
воскресенье, 06 января 2008
Клевер белый ﻬஐ на языке цветов "Думай обо мне"
русский вариант, который есть у всех
http://file044.mylivepage.com/chunk44/1361578/1012/32%20-%20Brothers.mp3
английский)
http://file044.mylivepage.com/chunk44/1361578/1024/Vic%20Mignogna%20-Brothers%20%28english%20version%29.mp3
и испанский!(для меня это оказалось в новинку))
http://file044.mylivepage.com/chunk44/1361578/1024/Dualkey%20-%20Brothers%20%28Spanish%29.mp3
может кому-то ссылки эти пригодятся))
а может у кого-то есть и на других языках?
http://file044.mylivepage.com/chunk44/1361578/1012/32%20-%20Brothers.mp3
английский)
http://file044.mylivepage.com/chunk44/1361578/1024/Vic%20Mignogna%20-Brothers%20%28english%20version%29.mp3
и испанский!(для меня это оказалось в новинку))
http://file044.mylivepage.com/chunk44/1361578/1024/Dualkey%20-%20Brothers%20%28Spanish%29.mp3
может кому-то ссылки эти пригодятся))
а может у кого-то есть и на других языках?
суббота, 05 января 2008
Долго шарила по интернету, много чего нашла. Всё сюда (все лучшее детям)
Да, мне действительно нечего делать =) (не к сессии же готовиться ^ ^)
Вроде не боян, но если что-либо было, каюсь
Косплей! xD
Анимированные
Гомункулы
Эд+Уинри
Эд/Рой (простите, не яой ^^)
Братья
Эд
Ал (кавай!)
Уинри
Разное
Обойки
Да, мне действительно нечего делать =) (не к сессии же готовиться ^ ^)
Вроде не боян, но если что-либо было, каюсь
Косплей! xD
Анимированные
Гомункулы
Эд+Уинри
Эд/Рой (простите, не яой ^^)
Братья
Эд
Ал (кавай!)
Уинри
Разное
Обойки
Зельеварвар - это хуже чем зельевар, это хуже чем варвар!
Увы англиский почти не знаю. Полез в заднии тома и увидел эту парочку.
Как же на мой взгляд они вместе милы))) Хочу такой пейринг читать дальше
Как же на мой взгляд они вместе милы))) Хочу такой пейринг читать дальше
I begged for answers all my life!! Is it true crime to see the Truth?!..
Может было, может кто и видел, НО....
Вырастите Эда/Ала))
snowbunnyluv.deviantart.com/art/FMA-Beanz-Ver-1...
Вырастите Эда/Ала))
snowbunnyluv.deviantart.com/art/FMA-Beanz-Ver-1...
Дай мне день, чтоб тебе его отдать (с).
Кхе-кхе. Вообщем, вроде это подходит тематике сообщества).
Хочу вам показать стих, написанный от лица Эда-Прайда. Гомункула, если так понятней).
Больно не бейте).
Хочу вам показать стих, написанный от лица Эда-Прайда. Гомункула, если так понятней).
Больно не бейте).
Послушай. В полной темноте
Я слышу нерожденных стоны,
А их там сотни, миллионы,
И все повисли на кресте.
Ты видишь, в темноте горят
Навеки скомканные души,
Не уходи. Послушай, слушай…
Ведь я тебе почти что брат.
Ты знаешь, мне легко теперь,
Гордыня память заглушает
И кровью сердце утешает,
Оно свободно от потерь.
Но иногда внутри волнами
Клокочут, бьются лица тех,
Кого любил. Пустой доспех –
Он будто мостик между нами.
И правда, он холодный – снег,
Я вижу, слышу, улыбаюсь,
Кричу, слезами задыхаюсь,
И всё же я не человек?
Я не стремился умереть,
Но видел, птицей улетая,
Как замирает, ускользая,
Мечты надломанная твердь.
Я помню мамино прощанье
И долгий устремленный путь,
Слова осколком "не забудь",
Надрывным криком обещанье.
Послушай, разве это смерть?
Она уносит боль и муки
И дышит саваном разлуки,
И сердце просит огрубеть.
Но я в груди биенье слышу,
И руки тянуться из Врат…
Но я тебе уже не брат
И всё живое ненавижу?
С какой иронией судьба
Мне рисовала эту метку
И для души ковала клетку,
За что она со мной груба?
За хвост укушена змея,
Ты весь дрожишь, ты что – простужен?
Скажи, я правда вам не нужен,
Лишь потому, что я – не я?
Я слышу нерожденных стоны,
А их там сотни, миллионы,
И все повисли на кресте.
Ты видишь, в темноте горят
Навеки скомканные души,
Не уходи. Послушай, слушай…
Ведь я тебе почти что брат.
Ты знаешь, мне легко теперь,
Гордыня память заглушает
И кровью сердце утешает,
Оно свободно от потерь.
Но иногда внутри волнами
Клокочут, бьются лица тех,
Кого любил. Пустой доспех –
Он будто мостик между нами.
И правда, он холодный – снег,
Я вижу, слышу, улыбаюсь,
Кричу, слезами задыхаюсь,
И всё же я не человек?
Я не стремился умереть,
Но видел, птицей улетая,
Как замирает, ускользая,
Мечты надломанная твердь.
Я помню мамино прощанье
И долгий устремленный путь,
Слова осколком "не забудь",
Надрывным криком обещанье.
Послушай, разве это смерть?
Она уносит боль и муки
И дышит саваном разлуки,
И сердце просит огрубеть.
Но я в груди биенье слышу,
И руки тянуться из Врат…
Но я тебе уже не брат
И всё живое ненавижу?
С какой иронией судьба
Мне рисовала эту метку
И для души ковала клетку,
За что она со мной груба?
За хвост укушена змея,
Ты весь дрожишь, ты что – простужен?
Скажи, я правда вам не нужен,
Лишь потому, что я – не я?
пятница, 04 января 2008
Дай мне день, чтоб тебе его отдать (с).
Вы это видели? И не пугайтесь, что она долго идет по времени - оно того стоит. Это просто суперская постановка!
Примечание: на английском).
Примечание: на английском).
четверг, 03 января 2008
Не знаю было ли такое,но вот,герои алхимика в стиле south park ^
вторник, 01 января 2008
По слепым глазам старухи ходят мухи, мухи, мухи...
...а вот вам и послепраздничный ужас.
...я тут подумал... а хорошо, что Энви умер ещё в юности... иначе его ждала бы такая судьба:
читать дальше
...я тут подумал... а хорошо, что Энви умер ещё в юности... иначе его ждала бы такая судьба:
читать дальше
понедельник, 31 декабря 2007
Клевер белый ﻬஐ на языке цветов "Думай обо мне"
У человека одна-единственная обязанность - Следовать своей Судьбе до конца
воскресенье, 30 декабря 2007
НАЗВАНИЕ: Рас-ставания
АВТОР: Фрике
ФЕНДОМ: Fullmetal Alchemist anime
ХАРАКТЕРИСТИКИ: драббл, Эд/Уинри
ОТ АВТОРА: Не бечено. Новый Год, моей бете не до этого)
1.
-Привет.
-Привет.
Она покачала ногой. Босоножка упала на досчатый пол, прямо в пятно света из окна; оба посмотрели на неё. Помолчали.
-Ты чего?
-Да вы тут… уезжаете вроде…
-Ну да.
Девочка тряхнула головой. Подцепила ногой босоножку и снова надела. Стул тихо скрипнул, когда она встала. «И всё равно он мелкий», - машинально отметила Уинри. Стоящий рядом растрёпанный мальчишка, видимо, подумал о том же и насупился.
-А письма писать будете?
-А зачем? С твоей двойкой за диктант…
Договорить он не успел: Уинри схватила со стола первое, что подвернулось, и запустила этим в Эда, тот еле увернулся.
-Ненормальная! Маньячка!
-Ничего с твоей тупой башкой не случится!
-Это твоей уже на всё плевать!
-Придурок!
2.
-Привет.
-Привет.
Вытянув руки, он разглядывал чёрный знак Фламеля на красной ткани. Уинри готова была поклясться, что полчаса назад, когда плащ принесли из магазина, никакого знака не было.
-Билеты уже купили?
-Ага. Вон, на столе.
Всё внимание Эда было сосредоточенно на покупке. Мальчик, уже подросший, разглядывал приобретение с любовью и гордостью. Плащу предстояло изрядно помяться, истрепаться, порваться, несколько раз лишиться рукавов и, в конце концов, потеряться где-то в окрестностях Лиора. Но сейчас плащ был совсем новый и красивый.
Эдвард аккуратно положил его на постель.
-Я тебе напишу, когда государственным алхимиком стану. Вот увидишь, точно стану.
Уинри улыбнулась и кивнула. На глаза почему-то навернулись слёзы.
3.
-Привет.
-Привет.
-Так странно, - девушка хмыкнула и легонько дёрнула за выбившуюся чёрную прядь.
Парень поднял глаза, пытаясь рассмотреть собственную чёлку.
-А, ну да. Маскировка, чтоб её. Ала вот вообще в памятник пришлось запихать.
Уинри положила на диван широкополую шляпу и тёмные очки. Постояла немного, наблюдая, как Эдвард колдует над сапогами.
-Ты пиши, ладно?
-Извини, Уинри… - сапог на секунду стал ярко-синего цвета. Эдвард вертел его в руках, внимательно изучая, - но написать, наверное, не получится.
Девушка кивнула. Не получится, так не получится, ладно, письма и по нескольку лет не приходили, ничего…
-Ладно. Тогда ты там поосторожнее, хорошо? И Ала береги.
-Обязательно, - он широко улыбнулся и поставил сапог на пол.
4.
Уинри закрыла дверь и привалилась к ней спиной.
За окном слышались голоса, где-то далеко выла сирена. Зажигались фонари. Кто-то пробежал по коридору. В соседней комнате что-то уронили, выругались. Город пытался жить обычной жизнью.
Уинри сделала несколько шагов, её шатало из стороны в сторону. Упала в кресло, потерла лицо руками. На пальцах осталась сажа – чёрные-чёрные пятна. Взгляд наткнулся на пустой футляр для автопротезов.
-Привет…
Тишина. Всхлип.
За окном был вечер. Зажигались фонари.
Дай мне день, чтоб тебе его отдать (с).
четверг, 27 декабря 2007
Обойка с роковой женщиной - Ложью.Ссылка :
http://static.diary.ru/userdir/5/7/2/2/572212/27649598.jpg
http://static.diary.ru/userdir/5/7/2/2/572212/27649598.jpg
У мене є той, кого я повинна захищати...
Картинку мілітарії !!!!!!!! Пліііз !!! ))))
вторник, 25 декабря 2007
Клевер белый ﻬஐ на языке цветов "Думай обо мне"
Самый первый слепленный мной Эдвард) Есть другие и даже не чибики и ваще карашо вышли, но они еще не покрашены) Поэтому вот моя первая работа для начала)
ужасаться дальше)))
ужасаться дальше)))
Клевер белый ﻬஐ на языке цветов "Думай обо мне"
а вообще, у меня еще много есть чего я рисовал по ФМА) если понравилось-говорите, я сюда баннер кину на сообщество с моим артом, писаниной и тд
Клевер белый ﻬஐ на языке цветов "Думай обо мне"
Клевер белый ﻬஐ на языке цветов "Думай обо мне"
